Вірменська культурна спадщина в Криму
._%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%8C_%D0%A1%D1%83%D1%80%D0%B1-%D0%A1%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B8%D1%81._%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%B8%D1%8F._%D0%9A%D1%80%D1%8B%D0%BC._%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D1%8F._%D0%A1%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8F%D0%B1%D1%80%D1%8C_2015_-_panoramio.jpg)
Вірменська культурна спадщина в Криму представлено здебільшого релігійними середньовічними спорудами. У зв'язку з переселенням більшої частини кримських вірмен на Нижній Дон, ці культові споруди були масово закинуті після 1778 року. Однак зростання інтересу археологів до даної теми значно збільшило кількість знахідок і суттєво розширило географію пошуку середньовічних вірменських пам'яток вже на початку XXI століття[1]. У російський період у Криму жив і творив відомий російський художник вірменського походження Іван Айвазовський.
Вірмени — переважно прихильники Вірменської апостольської церкви та Вірменської католицької церкви.
- Вірменська апостольська церква — одна з найдавніших християнських церков, що має низку істотних особливостей в догматиці і обряді, які відрізняють її як від візантійського православ'я, так і від римського католицизму. Належить до групи давньосхідних церков[ru]. Є найдавнішою державною церквою в світі[2]. У богослужінні використовує вірменський обряд.
- Вірменська католицька церква — одна зі східнокатолицьких церков. Один з шести східнокатолицьких патріархатів. На думку її прихильників церква виникла 1198 року в Кілікійської Вірменії внаслідок утворення унії, укладеної між римокатолицькою та вірменською апостольськими церквами. У богослужінні також використовує вірменський обряд.
У Криму вірменські церкви діють у Ялті, Феодосії та Євпаторії[3]. Найвідомішим монастирем є Сурб-Хач (XIV століття).
З початку XIV століття вірменські поселенці розгортають у Криму активну будівельну діяльність. Згідно з пам'ятним записом одного вірменського рукопису про Криму початку XIV століття, вже в той час існував поблизу Кафи вірменський монастир Гамчак, при якому було побудовано купольну церкву. В Кафі були вірменські школи, десятки церков, банки, торгові доми, караван-сараї, ремісничі цехи тощо. Місто було одним із духовних центрів кримських вірмен, настільки відомим і важливим, що 1438 року кафським вірменам було запропоновано послати своїх представників на Флорентійський вселенський собор. Другим за чисельністю вірменського населення містом після Кафи в XIV—XV століттях був Сурхат. Ім'я Сурхат, ймовірно, є спотвореною формою назви вірменського монастиря Сурб-Хач (Святий Хрест), заснованого 1358 року в лісі недалеко від міста Старий Крим. Там було багато вірменських церков, шкіл, кварталів. Одне з великих вірменських поселень ХІІ—XV століть було розташоване в Судаку. До останньої чверті XV століття поблизу монастиря Сурб-Хач існувало невелике вірменське місто Казарат. Вірменські князі тримали там війська і на договірних засадах захищали Кафу[4].
Суспільне життя кримських вірмен особливо пожвавилося в кінці XIX і на початку XX століття. В числі багатьох громадських організацій особливо помітна діяльність церковних попечительств, що існували майже в усіх вірменських поселеннях Криму. Заможні вірмени і церква намагалися «підняти» націю на рівень сучасної цивілізації, а також здійснювали благодійні заходи. Джерелом грошових і матеріальних коштів попечительств були субсидії церкви, заповіти, приношення[5].
В житті таврійських вірмен (як втім і інших вірменських колоній) діяльність церкви в силу низки умов набувала певної специфічної особливості. Перед ватажками вірменських громад відкривалися широкі можливості, крім виконання суто духовних обов'язків, втручатися в життя парафіян. Тому її діяльність у колоніях певною мірою набула світського характеру. Від 1812 року в Криму з'явилася посада намісника католікоса всіх вірмен. Вірменські церкви в Криму належали до Нахічевано-Бессарабської вірмено-григоріанської єпархії. 1842 року намісник католікоса в Криму поступився місцем головному попечителю кримських вірменських церков[6].
За повідомленням «Географічно-статистичного словника Російської Імперії» на 1865 рік, на березі Двоякірної бухти знаходилися залишки давньої вірменської церкви з вірменськими письменами біля вівтаря[7]. Згідно йому ж на східному схилі гори Кара-Даг знаходилися руїни давньої вірменської церкви, на території якої була велика кількість каменів з вірменськими написами[8]
- ↑ Новые данные по истории средневековой армянской общины в Кишлавской котловине. Поселения Бор-Кая и Сала. Архів оригіналу за 24 листопада 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
- ↑ The Journal of Ecclesiastical History — Page 268 by Cambridge University Press, Gale Group, C.W. Dugmore
- ↑ Таврический Национальный Университет им. Вернадского. Этнография народов Крыма: армяне. Численность и районы проживания. Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
- ↑ Таврический Национальный Университет им. Вернадского. Этнография народов Крыма: армяне. Первые поселения. Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
- ↑ Таврический Национальный Университет им. Вернадского. Этнография народов Крыма: армяне. Общественная жизнь. Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
- ↑ Таврический Национальный Университет им. Вернадского. Этнография народов Крыма: армяне. Деятельность церкви. Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 16 квітня 2020.
- ↑ П.Семенов. Двуякорная баттарея // Географическо-статистический словарь Российской Империи. Том II. — Санкт-Петербург, 1865. — С. 27.
- ↑ П.Семенов. Каменец-Подольский // Географическо-статистический словарь Российской Империи. Том II. — Санкт-Петербург, 1865. — С. 459.
- Монастир Сурб Хач
- Вірменська церква в Ялті [Архівовано 13 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Вірменська церква в Євпаторії [Архівовано 7 серпня 2010 у Wayback Machine.]
- Вірменська церква в Феодосії
- Вірменська церква в Судаку
- Республіканський комітет з охорони культурної спадщини АР Крим
- Казарян А. Ю. Армянская архитектура Крыма в XIII—XV веках. К вопросу о границах между национальными/конфессиональными традициями на полуострове [Архівовано 15 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Актуальные проблемы теории и истории искусства: сб. науч. статей. Вып. 9 / Под ред. А. В. Захаровой, С. В. Мальцевой, Е. Ю. Станюкович-Денисовой. — МГУ имени М. В. Ломоносова / СПб.: НП-Принт, 2019. С. 326—338. http://dx.doi.org/10.18688/аа199-2-29